|
|
|
Апрель 8, 2011
10:44 pm
|
Март 8, 2010
06:15 pm
новий альбом Нічних снайперів. не знаю наскільки новий для суспільства, проте новий для мене. Назва "Армія".. і найсмішніше пісня з цією ж назвою мала б бути центральним об'єктом уваги, а вона то мені найбільше не сподобалась. видалила її. Інші дуже хороші пісні і варті уваги, як то Пітер пахне никотином чи Він був католичним священником, а вона читала постійно когось іншого).. і ще Чудових днів.. і так про кожну пісню з альбому можна писати.
з.і. а ще із вчорашньої ночі тепер вже точно +1 до фанатів Григорія Лепса.
Хочеться сказати спасибі всім за вчорашню атмосферу вечора. всім, хто був причетний.. тим, хто цього ніколи не прочитає=)
з.і.і. а ще мені зовсім не пишеться в великий жж Оо..
|
Март 7, 2010
12:31 am
..іноді в одному реченні можна описати більше, ніж в трьох абзацах.
|
Март 2, 2010
05:44 pm
Вона завше так солодко спить, що навіть шоколаду не треба. Я майже завжди сплю погано, і як в рулєтці, дуже рідко мені випадає спати,.. як вона...
|
Март 1, 2010
09:53 pm
такие девочки рождаются раз в сто лет - но непременно в центре, поближе к кремлю.
они с легкостью говорят тебе вот это - "нет. нет, я тебя не люблю".
такие девочки рождаются в сталинских домах, огромных таких квартирах: потолки три метра, мама с прямой спиной...
они говорят тебе: "нет, это здесь не котируется, такие песни тут не ротируются, давай-ка, детка, иди домой".
такие девочки точно знают, куда им бить и чем старше, тем только злей
они выбирают себе в качестве алиби и хобби замужество и выходят замуж за королей:
эдаких длинноволосых успешных мачо: кудри, улыбка, плечи - вся эта стать...
эти девочки точно знают, сколько стоят, сколько значат и кем им уже не стать.
их хватает на благородные жесты, вроде пожертвований на детей со страшным диагнозом "муковисцидоз",
но они готовы прикончить тебя на месте, если ты нарушаешь их планы, если у них ПМС или передоз.
они вполне в состоянии говорить о Фейхтвангере, Вербера легко отличают от Вебера, Моне от Мане,
уж конечно не раз побывали в Англии, презирают Бегбедера и знают всё о своей стране.
такие девочки... в общем уже не девочки, улыбка та еще, взгляд с поволокой, и бьют басы.
они точно знают, что вот из этой случайной стрелочки у них получится. дочь или может сын -
вот из этого рандеву - карьера или новый контракт, а этот клуб будет лучшим в следующем сезоне...
их планы может нарушить разве что гепатит или рак, но и с этим они будут бороться, и не факт, что не усидят на троне.
они красивы даже если и плачут, красятся выигрышно, стигрутся у хорошего мастера, им всегда есть о чем мечтать.
ведь они-то давно уже рассчитали, что им нужно ( хотя куда уже выше-то?), куда попасть и кем наконец-то стать.
я бы убивала этих девочек из лазера, киношного бластера, из дедовского ружья
но я сделана не из этого теста,
не из этого горячего пластика,
я - это просто я.
Марта Яковлева
|
Февраль 26, 2010
11:43 pm
Ты — это не содержимое твоего кошелька. Ты — это не ключи от машины, мать твою. Ты — это поющее и танцующее дерьмо, центр этого мира.. (с)
|
Февраль 10, 2010
10:34 pm
"Мой серо-бетонный город,
тенью ложиться на мои ладони. Не вспомню, не хочу помнить
Разрываються черничным ночи, и холод проникает туда, куда никто
приникнуть не мог."
Твой кофе и булочки по утрам
с моими пустыми бутылками не сравнится.
Не хочется,
или не можется все понять.
И тает мечта на чьих-то длинных ресницах,
И плесенью покрываются города,
те, куда нам с тобой не попасть.
Электрик замкнет все провода
Если его кто-то таки попросит..
Увы не я.
сомнения в тетрадь, полу буквами в маршрутке.
И не записанное (все в мозгу)
стихотворение созданное в пробке,
Выбросится через окно на следующем перекрестке.
Мой серо-бетонный город и я одна.
Меня он травит, как брошенного щенка
И я поддаюсь ему
взявшись за провода
оголенные
Зная, что больше нечего ждать.
стермится
и увозить от тебя себя.
незачем.
|
Февраль 7, 2010
05:44 pm
Те, що ти не співаєш, не несеш мені каву у ліжко
не цілуєш моє волосся - нічого...
Те, де ти зараз, заводить мене у світ жахів...
перевертає всі мої нутрощі і забирає повітря.
Те, що ти прагнеш не можливо фізично. не можливо морально. не можливо ніколи.
Те, що я можу - Господь вже зробив за мене.. від мене.. поза мною.
Десь, де ховається справжність, є ще надія.її хоч би трошки..
Там, де мене загубили все сіро-блакитне...
все схоже на воду..
там, де мене загубили, мене вже ніколи не буде.
Все нереально відразливо і паскудно.
Ти зачиняєш задвірки. коментуєш політиків.
Я п'ю нестерпно гарячий, чорний чай і говорю з телевізором.
До божевілля німіють пальці... від холоду зводить м'язи
і так, як я бачу, ти - найнещасніший з тих, хто про це не говорить..
я найсмішніша з усіх твоїх бувших-любовей.. найсміливіша і найбезпорадніша.
Все як звичайно. а те, що трапляється - приправлене боєм і болем.
|
11:47 am
..і цей вибір буде не "за", а "проти"...
|
Февраль 4, 2010
04:07 pm
"Я бы не уходила. Я бы сидела, терла
Ободок стакана или кольцо
И глядела в шею, ключицу, горло,
Ворот майки - но не в лицо..."
Вера Полозкова
|
Февраль 2, 2010
05:02 pm
Надо позвонить маме, сказать, где я. - Алло, мама, где я?(с)
|
Январь 31, 2010
05:57 pm - маленький звіт на сьогодні
мінус один і дощ.
мінус сто сорок п'ять людей і я одна. сама. як завжди....
вітер краде думки... хто зна що він з ними робить.
холодно.
найзаповітнішою мрією була тепла ковдра, гарячий чай.. фільм.. сон.. спокій
щось серединне між цим всім..
турбота?..
мінус дев'ять годин життя.
мінус один екзамен.
мінус *** гривень з порватого гаманця.
напевно прохожі мають здатність відчувати твій кепський внутрішній стан.
боротьба... перегони... немає нічого безглуздішого аніж посеред цього міста тікати від себе.
як холодно...
як ніколи часто сьогодні мені всі посміхались...
хотіли забрати час тину мене собі. але ніц не отримали..
такі ж посмішки... щирі.. сьогодні все відверто.
Відверто тебе ігнорують. відверто говорять що ти в цьому світі зайва.
відверто дякують за пораду. відверто посміхаються і зачиняють з середини двері.
а ти під дощем... під снігом падаючим із даху.. під..не важливо.
відверто тицяють пальцями в інший бік, мовляв
дєвочка, те що ти говориш мене не цікавить. мене не цікавиш ти
йди туди і розбирайся в собі сама. шукай все сама.
ти така самостійна - вперед... там (тицяє пальцем) безмежні можливості.
Не знаю, що було "безмежними можливостями" там, куди показував палець..була дорога.
Інколи читання думок, це найостаннє, що потрібно зробити.
а краще не робити взагалі.
Недосконалість.
Наше ідеалізовне суспільство сьогодні відверто відіслало мене на хуй.
Образи не мали місця. це було дуже мило...
вони всі підіймають плечі і з нерозуміючим поглядом видихають фразу
"ми самі не розуміємо як так сталось".. при цьому дурнувато посміхаючись..
хіба не мило?..
лишилось замовити вантажівку чаю Тесс, і може тоді я стану невід'ємним співрозмовником будь-де.
з.і. а ще розумієш, що настав другий місяць, коли прикладаючи проїздний в метро тобі кажуть, що він не дійсний...
|
Январь 29, 2010
10:56 pm - це не вірші...це я
Тоді, коли небо не плаче.
не б'ється в істериках
не годує тебе сльозами
Тоді, коли небо падає.
Розривається на шматки
малими частками себе
На мої повіки,
рукавички і шарф.
Тоді, коли метелиця
і зовсім не гріє кава,
гарячий шоколад
і "теплі розмови".
Тоді, коли дозволяється вірити в казку
підіймаючи погляд вгору.
Тоді, всі щасливішають
п'яніють і вірять в добро(!).
Тоді, коли небо так низько і падає
Тоді ти мене не знайшов
|
10:31 pm - Lai Hayden
Аби не забути, не загубити... Аби лишити в собі ці фотографії... Аби лишити в пам'яті цю людину... і її схожість з
( Фото )
|
Январь 26, 2010
11:24 pm - Про плінтус)...
...ці всі знаєте, п'яні докази одне одному, що це все плінтус... Що ми ще менше ніж плінтус. А плінтус це порівняно з нами щось ого-го... і наше життя не більше ніж плінтус?).. Хто взагалі придумав це порівняння??
По буднях ми намагаємось стати кимсь більшим, чимсь кращим... соціально- активним/важливим... доречним?... А в вихідні ми всього лише плінтус. Підводим "ітогі"... результати складаєм в продумано-виважені фрази, завершені думки, з підібраними словами, вдало вставленими зворотами і що?... і плінтус.
Я люблю ці спори... це не сварка, це ми... так можна ставати бличже.. так можна поблукати у мозку іншої людини... але що в них важливого, висновки не такі вже багатообіцяючі, як хотілось би думати... якщо навіть твій плінтус з моїм не схожий, він всеодно по своїй суті плінтус.
-Люба, ми просто народились не на тій підлозі. Ці плінтуси для нас надто великі. Здається ми ніколи не зможемо стати більшим.
|
Январь 25, 2010
01:15 am - =)
Запарили спамы на тему "Хочешь узнать,где сейчас твой парень??"...да, хочу..а еще хочу узнать как его зовут и как он выглядит...(с)
|
Январь 20, 2010
11:19 pm - факін факін факін лайф
я так чекала поки настане моє завтра... завтра, завтра, потім ще чекала... а в результаті мої дєвочки вже вибирають якого кольору подарувати мені вібратор, а мої хлопчики думають, що я лезбіянка.
|
Январь 7, 2010
03:26 am - подарунки
можливо не дивно, але я завжди ставилась до людей так, як вони до мене. І це досі не пройшло... Коли мене любили, навіть не щиро, колись я не розуміла де є "щиро"..всі емоції сприймались як ТРУ. але не важливо, я любила у відповідь. Коли мене ігнорував наприклад батько, я ігнорувала його так само. і не було жодних емоцій.. страждань, чи ще там чогось з цього приводу. ми так і лишились чужими людьми. (Правда якось раз в п'ять років у нього були поривання... напевне згадував, що має доньку... типу: чому ти так до мене ставишся, я ж твій батько. А мій підлітковий спрямований на встановлення "справедливості у світі" мозок, поривався купою емоцій... який з тебе БАТЬКО, така з мене ДОНЬКА.. що тобі не подобається?). Це можливо не дуже правильно, але я віддаю рівно стільки скільки отримую.
Так от. куплю їй те, що вона хотіла ще минулого року... Надіюсь вона буде така ж щаслива, як була я, отримавши її подарунок=) Дякувати хочеться такими ж емоціями. Надіюсь він буде для неї ще актуальний... як листівка, але то не так важливо.
Ще трошки подумаю і точно куплю=).
|
Январь 6, 2010
08:41 pm - таке щось...
"Вы как динозавры... Почти все вымерли"(с)
На моє постійне: ну чому саме динозаври?? чому не літаючі-рибки, чому не співаючі опосуми, ганстери-самовбивці, чому таке дурне порівняння. Я би це слово взагалі зі словника української мови викинула...
І ми не вимерли, ми існуєм. І печально думати, окрім нас, таких ніби "вимираючих видів" ще кілька сотень-мільйонів-мільярдів...таких же. ну майже.
І кожній п'ятій - лиш кілька кроків лишилось до суті. і що тоді?.. і як потім жити?
А ще не хочеться дивитися телевізор. ці звьозди - "мене один раз в рекламі показали! о, боже я - геніальність. я - популярність" - їзджу в метро, читаю по складах, ношу сонячні окуляри взимку. Ці звьозди - штучно заряджені на підпільних підвальних фабриках, самі себе... з'їдають мій і без того понівечений мозок.
І як же вони ображаються..
-так ось же я! подивіться на мене! просіть автограф! я! я! я!
-(знімаючи навушник) прошу?...
-та це ж я! ти маєш мене хотіти, бажати, і вночі класти мої недо-фото під свою подушку! Лише я твоя зірка, я тобі потріб... це ж мене по телевізору показують!
-о, я не дивлюсь телевізор. (натягуєш навушник і йдеш далі)
як же вони казяться. навіть не обертаючись можна побачити як згоряє вся їх штучна енергія, перегорають якісь нервові клітини червоним і все. миті пересікання наших життів.
А ще моє чудо із Севастополя звонить..і каже що скучив, що хоче приїхати... Надіюсь не треба буде знову в кармани класти частини себе.. по всіх карманах, а на тілі лишати свій запах так, аби кожної секунди нагадувати про себе. Не хочу. Буду така як завжди з ним. Останнім часом всі надто прагнуть любові
|
|
|